Про вигорання та важливість психологічного відновлення: історія захисниці
Велика війна застала Марію в Австрії: вона вирішила повернутися додому і долучитися до війська, коли їй було 22 роки. Як дипломована клінічна психологиня, вона могла залишитися в тилу, проте стала бойовою медикинею.
За роки війни Марія пройшла всі етапи евакуації поранених та на власному досвіді відчула, що таке гранична втома. Історію порятунку себе та інших, а також повернення до життя після вигорання медикині РБК-Україна публікує з посиланням на благодійний фонд Repower.
Головне:
- Шлях медика. Марія з позивним "Літа" пішла на фронт у 22 роки – рятувала поранених на всіх етапах евакуації.
- Підтримка без жалості. У спілкуванні з важкопораненими використовує психологічний досвід та гумор, а не сльози.
- Втрата страху. Через хронічне виснаження медикиня в якийсь момент взагалі перестала реагувати на обстріли.
- Реабілітація. Повернути інстинкт самозбереження та відновити сили їй допомогла програма Repower.
- Психіка – це зброя. Ментальний стан бійців прямо впливає на обороноздатність, тому турбота про себе є обов'язковою.
"Мені було мало просто сортувати гуманітарну допомогу". Як долучилася до ЗСУ
Коли почалося повномасштабне вторгнення, Марія була в Австрії. Вона прилетіла до Відня за кілька днів до 24 лютого 2022 року. Назад до Києва мала повертатися саме в день початку повномасштабного вторгення.
Замість запланованої дороги додому – місяці вимушеного перебування за кордоном, волонтерство і відчуття, яке не давало спокою: цього недостатньо.
Фото: Марія "Літа" Кравчук (надано РБК-Україна співрозмовницею)
"Мені було мало просто сортувати гуманітарну допомогу. Хотілося бути вдома. Хотілося долучитися до того, щоб ця війна закінчилася швидше", – згадує дівчина.
Сьогодні Марія має позивний "Літа" – на честь дня літнього сонцестояння, коли вони з коханою людиною провели свою символічну церемонію одруження. За роки війни Марія працювала практично на всіх етапах евакуації поранених: на кейсеваку, медеваках, стабілізаційних пунктах, реанімаційному автобусі, була командиркою екіпажу.
Читайте також: Покинула життя за кордоном заради фронту: історія медикині 3-ї ОШБр із позивним "Куджо"
До війська Марія долучилася у 22 роки. За освітою вона клінічна психологиня та молодша лейтенантка запасу після військової кафедри. Проте обрала шлях бойової медикині.
"Найкращий момент – коли майже мертва людина починає говорити"
Серед багатьох історій особливо запам'ятався один поранений – ампутація ноги вище коліна, геморагічний шок, понад 12 годин з турнікетом, евакуація в надзвичайно важкому стані.
Фото: Марія "Літа" Кравчук (надано РБК-Україна співрозмовницею)
"Ми отримали пацієнта майже без свідомості. Потім виявилося, що ще й повільно розвивається пневмоторакс. Ми працювали з пораненим, стабілізували, знеболювали. І дуже приємно бачити, як людина, яка фактично була між життям і смертю, починає говорити, оживає на очах, покращуються показники. Такі моменти залишаються з медиками назавжди", – розповідає Марія.
Втім, є й інші історії, які не відпускають. Однією з найважчих категорій травм Марія називає поранення, коли людина одночасно втрачає зір і руки. "Мій друг–реабілітолог каже, що це одні з найважчих травм для відновлення. Людина не бачить і не може руками вивчати світ навколо себе".
Фото: Марія "Літа" Кравчук (надано РБК-Україна співрозмовницею)
Як говорити з пораненим
Попри медичну роботу, значна частина служби Марії – психологічна підтримка. Особливо це стосується людей із важкими ампутаціями або втратою зору.
"Найважливіше – не починати жаліти людину, тим більше плакати. Натомість я розповідаю про друзів, які вже реабілітувалися, про людей, які після ампутації повернулися до активного життя. Важливо показати людині, що життя не закінчилося", – каже "Літа".
І ще один інструмент, який рятує не менше за ліки, – гумор.
"Іноді дуже тупий гумор працює найкраще", – переконана вона.
Читайте також: "Заздрю тим, хто думає, що скоро кінець війни": історії захисників від АТО і до сьогодні
Про історію психологічного вигорання
Марія говорить, що з часом звикаєш до вигляду важких травм. До крові. До ампутацій. До реанімації. Але є речі, до яких звикнути неможливо. "Горювання інших людей – це важко".
Вона згадує літню жінку, яка отримала тіло загиблого сина. "Ми просто надавали їй допомогу через різке підвищення тиску. Але я досі пам'ятаю її крик". Саме такі моменти часто стають причиною емоційного виснаження. Робота військового медика не має графіка. Іноді день проходить спокійно, а іноді доводиться працювати без сну понад добу.
"Головна проблема – вигорання. Це ненормований режим. Ти можеш півтори доби безперервно працювати з пацієнтами. Згодом організм починає вимикати навіть інстинкт самозбереження. Під час однієї з ротацій на Херсонщині я усвідомила, що настільки виснажилася, що вже не реагую на небезпеку. По нас били "Гради". Поруч лежало тіло без голови. Я була настільки втомлена, що навіть не намагалася ховатися", – звертає увагу співрозмовниця.
Саме тоді Марія зрозуміла, що допомога потрібна не лише пораненим.
Фото: Марія "Літа" Кравчук (надано РБК-Україна співрозмовницею)
"Після роботи з психологом я хоча б почала бігти в укриття"
У 2024 році Марія стала учасницею програми психологічного відновлення Repower, яка відбувалась у Швеції. Зізнається: їхала зі скепсисом.
"Я думала, що там буде багато цивільних людей, які роблять вигляд, що розуміють військових". Але реальність виявилася іншою. Робота з психологами, психотерапевтом та подальше відновлення допомогли повернути відчуття безпеки та реакцію на небезпеку.
Читайте також: "Дайте зброю, піду добровольцем". Як ветеран переміг рак і розповідає дітям про війну
Фото: Марія "Літа" Кравчук (надано РБК-Україна співрозмовницею)
Саме тому, переконана Марія, турбота про психічне здоров’я – це не про слабкість.
Психічні захворювання такі ж важливі, як і соматичні. Якщо їх ігнорувати, вони накопичуються, погіршують стан людини, ускладнюють відновлення навіть після фізичних травм, зазначає вона.
"Це напряму впливає на якість життя. Більше того – впливає на здатність військового виконувати свою роботу. Психічний стан військового впливає на обороноздатність країни. Якщо я займаюся цим зараз – це наш внесок у майбутнє. Ми не знаємо, що буде завтра. Але можемо зробити все, щоб залишатися функціональними сьогодні", –каже Марія.
Серед практик з програми Repower, які вона використовує досі – прогресивна м'язова релаксація та техніка завершених сновидінь для боротьби з нічними жахіттями.
"Коли тебе переслідує страшний сон, ти можеш свідомо придумати для нього інше завершення. Це реально працює", – звертає вона увагу.
Психічне здоров'я – це важливо
Цього року Марія вдруге стала учасницею програми Repower – вже в Карпатах. На момент подачі заявки вона працювала, здобувала медичну освіту та відчувала повне виснаження.
"Була абсолютна дофамінова яма. Нічого не хотілося і нічого не виходило", – зазначає дівчина.
Фото: Марія "Літа" Кравчук (надано РБК-Україна співрозмовницею)
Сьогодні Марія переконана: турбота про психічне здоров'я для військових – не примха і не вияв слабкості. Це ще один спосіб рятувати життя. У тому числі власне. Для когось підтримкою стає психотерапія. Для когось – побратими. Для когось – маленькі ритуали.
"Мене дуже підтримують красиві дрібниці. Навіть якщо це просто гірлянда, яку можна повісити на позиції. Або можливість приготувати собі щось смачне. Або зробити місце навколо трохи затишнішим", – зізнається молода захисниця.
Після років війни Марія знає просту річ: рятувати інших стає вкрай важко, якщо повністю забути про себе.
